Сімейна хроніка складається з невеликих оповідань, об’єднаних героями - членами сім’ї Багряних

В 60-х роках XVIII століття Степанові Михайловичу Багрову, дідусеві оповідача, тісно стало жити в Симбирской отчине. Він не одержав утворення, але селяни його любили. Купив землю на Бугуруслані, в Оренбурзькій губернії. Нове Багрово полюбили все. Багрів іноді порошив, бив дружину, Орисю Василівну, і дочок. Рідні люблять і бояться його. Хазяїн проводить день на поле, на млині й залишається задоволений

“Михайла Максимович Куролесов” - драматична історія Параски Іванівни Багряної, двоюрідної сестри Степана Михайловича

За багатої 14-літньою сиротою доглядає майор Куролесов (він розумний, гарний). Степан Михайлович, опікун Параші, у якого вона й жила, боявся безпутності майора. Під час відсутності Степана Михайловича Парашу видають за Куролесова, чому допомогли дружина й дочки Багряна. Всі після цього довго хворіли, у бабки не було коси, рік ходила із пластиром. Куролесов п’є й розпусничає, їдучи від дружини в уфимские села, багато хто загинули від його катувань. Із дружиною тихнув, вона ні про що не знає, їй говорить про усім родичка. Параша йде до чоловіка, вимагає віддати їй доручення на маєток. Чоловік б’є її, кидає в підвал, бажаючи змусити підписати купчу міцність на маєток. Озброївши двірських, Степан Михайлович звільняє сестру. Через кілька днів Куролесов умирає, отруєний слугами. Параска Іванівна горює про нього. Свій маєток обіцяє залишити дітям брата

“Одруження молодого Багряне “. Мати оповідача, Софія Миколаївна Зубина, втратилася матері в отроцтві. Мачуха ненавиділа неї, відправила жити в дівочу. Слабкий батько підкорявся їй у всім. Дівчинка в 13 років близька до самогубства. Мачуха вмерла молодій. І 17-літня Софія Миколаївна залишилася одна з розбитим паралічем батьком і п’ятьома братами й сестрами. Микола Федорович (батько Софії) не залишав службу, але дочка працювала за батька. Наймала вчителів для братів, училася сама. Сам Новиков надсилав їй свої добутки. Батько оповідача, Олексій, син Степана Михайловича, надійшов в 1760-х на службу в уджинский Верхній Земський суд, соромливий. Сестри його настроїли Степана Михайловича проти Зубиной. Лагідний син скорився батькові, не став женитися, у результаті зліг у нервовій гарячці. Потім повернувся в Уфу, а звідти надіслав батькам лист із погрозою самогубства. Старий здався, і дав згоду на одруження сина. Софія Миколаївна ж не любила Олексія, але жалувала його. Через тиждень після весілля вони виїхали до батьків Олексія. Свекор і невістка сподобалися один одному. Софія Миколаївна те дорікає чоловіка, то кається перед ним, ревнує його безпричинно. Степан Михаилович хоче допомогти ім. В Уфі Софія завагітніла, увесь час хворіє. Лакей Кошмих вирішує вижити з будинку господарку, щоб обкрадати її паралізованого батька. Він ображає її. Софія вимагає в батька вибирати, кого виганяти - її або лакея. Батько просить неї купити собі інший будинок. Софія непритомніє. Завчасно в Софії народжується дівчинка, що вмирає на 4 місяці. Софія важко хвора. Через рік народжується син Сергій (Аксаков). Довідавшись новину, дід уписує Сергія вродословную.

ДИТЯЧІ РОКИ БАГРЯНИЙ-ОНУКА

(1858)

До читачів. Я написав “Сімейну хроніку” по оповіданнях сімейства Багряних. Тепер написав оповідання про дитинство Багряна-Онука по його оповіданнях, життя людини в дитинстві, дитячий мир. Пишу від першої особи

Вступ. Спогаду дитинства, їх мало, але дещо я пам’ятаю, уривками, в 3-4 роки життя

Уривчасті спогади. Пам’ятаю матір, сестру, годувальницю, що дуже мене любила. Не пам’ятаю її особи, але ходу й голос пам’ятаю. Сестру любив більше іграшок. Мати піклувалася про моє здоров’я (я болів півтора року) - особливий відхід, їжа. Мене часто возили в катері, тому що рух надавав

мені життя. Доктори й навколишні вважали, що я занадто хворий і незабаром умру, але мати виходжувала мене, плюнувши на мовленні докторів. Один раз, полежавши в лісі на свіжому повітрі, я почав видужувати. Завів щеняти Бабакові

Послідовні спогади. Сестра молодше мене на 2 роки. Багато чого ще не розуміє з того, що я їй розповідав. Жили в Уфі в зубинском будинку. Я був боягуз. Нянька налякала, що по будинку ходить примара діда Зубина. Я читав книжку “Дзеркало чесноти” і “Лікарський порадник”. Старий багатий холостяк Анічков подарував мені ще книг, я був щасливий. Мати хвора, тому що багато сил поклала на моє видужання. Вирішили їхати в Багрово до діда. Я взяв із собою книжки, дуже був радий їхати. Боявся переправи через річку Білу. На березі набрав камінчиків

Під час подорожі ночували в степу, у башкирських брудних сільцях, татарських чистих. Там же було перше моє ужение на ріці Білої. Я був у захваті. А мати заборонила. Всю дорогу я навіть не читав. Батько був дуже задоволений природою, ловом риби. Мати ж не цікавить природа, вона не любить рибу, боїться за моє здоров’я

Парашино. Багате село моєї тітки Параски (звідси й назва). На полях працюють селяни, вони раді нашому приїзду. Я здивований їхньої радості. Батько на прохання тітки оглядає господарство в Парашино. Батько підозріло поставився до старости Мироиичу, але по відповідях “старих” розуміє, що Миронич гарний староста. Огляд полів, кошавода, млина, де працює хворої старки, якого батько просить звільнити від роботи. Урожай гарний, селяни скрізь зустрічають нас добре, раді. Через два дні ми виїхали

Дорога з Парашино до Багрово. Я постійно розпитував батьків про всім побаченому. Із мною говорять, як з дитиною. Батько запропонував поудить на Ике, мати була проти, але відпустила. Евсеич, мій дядько й нянька, дуже мене любить, піклується, я розповідаю йому все прочитане мною

Багрово. Дід нездоровий. Мати не рада приїзду в Багрово (її тут не люблять). Батько дуже радий, але приховує це від матері. Я почуваю холодне відношення між мамою й бабусею з тіткою. Нас годують тільки бульйоном, хоча на столі всього вдосталь. Поселяють у вітальні. З першого погляду я налякався діда. Мати важко хвора. Їй треба їхати в Оренбург до доктора. Вони з батьком збираються їхати, а мене із сестрою залишити в Багрове. Я плачу, не хочу розставатися з матір’ю, залишатися в чужому будинку, де нас не люблять і не приховують цього

Перебування в Багрове, без батька й матері. Перший час нами займалися бабка й тітка, але потім перестали. Я ще більше здружився із сестрою, читаю їй, розмовляємо. Євсей гарна “нянька”, він завжди поруч із мною, а от сестра Гафія все пропадає у двірських дівок. Сестра більше товариська, неї люблять більше мене. Приїжджали гості: Олександра Степанівна мені не сподобалася, тому що називала нас міськими неженками. Насміхалася над батьком і матір’ю. Друга - Ксенія Степанівна, добра, сподобалася. Третя - генеральша Єлизавета Степанівна привезла із собою двох дочок, які гребували нас, їх любили більше. Дід і я одержали листи з Оренбурга. На 5-ой тижні я не витримав, став часто плакати, небагато занедужав. На 6-ой тижні приїхали батьки. Я був радий безумно. При діді целую батька, чому дід дуже радий. Він уважав мене матусиним синочком, але довідався, що й батька дуже люблю

Зима в Уфі. Зібралися в дорогу. Виїхали в Уфу. Я розповідав матері про те, як з нами зверталися. Вона дуже розбудувалася. Приїхавши в Уфу, я познайомився із братами моєї матері: Сергієм Миколайовичем і Олександром Миколайовичем, вони були в драгунському полицю, училися в Університеті, а тепер з полку приїхали у відпустку на 2 місяці. Сергій уміє малювати, чому й мене вчить, а ще навчив читати вірші. У будинку в нас багато гостей, весело, мати пече мигдальні тістечка. Гості: Княжевичи з дочками, Чиагови, Мансурови, ад’ютант Волков. Обоє дядьки й Волков дражнили мене. Вовків збирається женитися на моїй сестрі. Я сказився, кинув у Волкова молотком, за що був покараний і замкнений у порожній кімнаті. Евсепч і мати вмовляли мене просити прощення, я відмовився. Мріяв, що мене простять і назвуть героєм. Заснув, став марити, занедужав. Усе дядьки й Волков плакали в моєї постелі. Через два дні я видужав, покликав дядьків і Волкова й просив у них прощення. Треба мною більше не жартували. Учитель із народного училища - Матвій-Васильович - учив мене писати, від цього мені було нудно. Мати відправила мене в Переказ із епосу училище, де я бачив, як дітей б’ють різками. Це мене схвилювало. Я розповів матері, і більше туди не ходив. Відмовили Матвію Васильовичу, і я став учитися сам. З нетерпінням чекав поїздки в Сергеевку. Провесна, тане сніг, все затопляє. Коли просохнуло - поїхали

Сергеевка. У садибі 2 хати: нова й стара. Ужение на озері Каншки, риби багато, батько ловить із човна, а я з Евсеичем з берега. Комарі скусали, а ми не помітили. Із села матері приводять кобилицю, і вона сама спостерігає за изготовлени-

Pages: 1 2