Академік Н. И. Вавилов

Він уперше вводить елементи генетики й робить заняття настільки цікавими, що захоплює за собою молодь, будить у ній допитливість і справжній інтерес до науки. В 1912 році директор Голицинских курсів, Д. Н. Прянишников, пропонує Вавилову виступити з актовою мовою. Не без хвилювання Вавилов виголошує промову за назвою “Генетика і її відношення до агрохімії” , що була видана окремою брошурою. У цій мові він переконливо показує практичне значення генетики. Без генетики селекція була ще недосконала, гібридизація й штучний добір ще застосовувалися в значній мірі в сліпу, без обґрунтування законами спадковості й мінливості. Але він говорить не тільки про селекцію. Його цікавлять питання походження й еволюції культурних рослин – тема, що стане однієї з головних у його подальших дослідженнях. 4 Велике значення для наукової біографії Вавилова мало відрядження “для завершення утворення” в Англію в 1913 році, до самого Вільяма Бетсону – одному із творців генетики. “Основні камені величезного значення, розміри якого ми ще не в змозі охопити, закладені Бетсоном” , – напише Вавилов в 1926 році. Вавилов уважає Бетсона найбільшим біологом, особистість якого “вражала своєю універсальністю, енциклопедичністю” . Але такий був і сам Вавилов, учений – енциклопедист, що однаково цікавився як сугубо прикладними питаннями сільськогосподарської науки, так і найбільшими проблемами еволюційної біології. Це були багато в чому родинні душі. Їх поєднувала універсальна широта інтересів, як у науці, так і мистецтві, уміння сполучити науку з життям, терпимість у критику. Обоє вони були апостолами волі науки й вірили в те, що вона робить мир краще. 5 В 1914 році Вавилов переїжджає з Англії у Францію, де його зацікавила найбільша насінницька фірма Вильморенов. Будучи скоріше комерційним підприємством, вона також вела більшу селекційну й насінницьку роботу й, зокрема, досліджувала хлібопекарські якості пшениці. Із Франції Вавилов відправляється в Німеччину, працювати в знаменитого біолога – еволюціоніста Ернста Геккеля. Тут його застає світова війна, що почалася, і він не без праці добирається до Росії, втратившись частини багажу з коштовними книгами. 6 Після повернення із закордонного відрядження, Вавилов в 1914 році був вибраний викладачем Голицинских курсів і одночасно вів літні курси по приватному землеробству в Петроградській сільськогосподарській академії. Але викладацька діяльність у Москві не дає йому повного задоволення й майже не залишає часу для наукової праці. Тому в1917 році Вавилов вирішує переїхати в Саратов – центр вивчення сільського господарства південно-сходу Росії, де працює на Вищих сільськогосподарських курсах Саратовского суспільства сільського господарства. Тут він читає курс приватного землеробства й селекції. У липні 1918 року Вавилов призначається на посаду професора, завідувача кафедрою приватного землеробства, знову організованого Саратовского сільськогосподарського інституту. 7 У саратовский період, хоча він і був коротким, зійшла зірка Н. И. Вавилова – ученого. Там він відібрав колектив молодих послідовників його ідей, студентів університету, і разом з ними зробив експедиційне обстеження польових культур Юго – Сходу європейської частини Росії. Результатом експедиції з’явилося опублікування першої радянської регіональної монографії по видовому й сортовому складі польових оброблюваних рослин. Книга називалася “Полеві культури Південно^-Сходу” . Видати її вдалося лише в 1922 році.

В 1918 році Вавилов наступає з ініціативою організації в Саратові філії відділу прикладної ботаніки. Незважаючи на зрозумілі для того років виняткові труднощі, Вавилов не тільки продовжують початі дослідження, але й безупинно розширює масштаби робіт із прикладної ботаніки. Насамперед, він продовжує досвіди, початі в Петровской сільськогосподарської академії. Це, по його власних словах, “імунітет, гібриди й деякі ботаніко-географічні роботи” . Вавилова, звичайно ж, особливо цікавить проблеми імунітету, особливо імунітету пшениці. Протягом багатьох століть хвороби пшениці були однієї з найважливіших перешкод гарного врожаю. 8 Восени 1918 року Вавилов закінчив свою роботу з імунітету рослин до інфекційних захворювань, і на початку 1919 року з ініціативи Д. Н. Прянишникова вона публікується в “Звістках Петровской сільськогосподарської академії” . Стаття виходить із написом: “присвячую пам’яті великого дослідника імунітету И. И. Мечникова” . Проблема імунітету хвилює Вавилова протягом всього. життя

Великою подією в житті Н. И. Вавилова й історичною подією в науці був III Всеросійський селекційний з’їзд у Саратові. Тут 4-го липня 1920 року Вавилов виступив з доповіддю “Закон гомологических рядів у спадкоємній мінливості” . Це був один із зоряних годин ученого.

У березні 1921 року Вавилов разом із групою співробітників переїжджає в Петроград. Починається новий етап у науковій, організаційній і суспільній діяльності Вавилова. Незабаром зі США приходить лист із запрошенням двох радянських учених на міжнародний з’їзд по хворобах хлібних злаків. Було ясно, що повинні їхати Н. И. Вавилов і А. А. Ячевский. Але питання про поїздку вирішувався не вченими, Вавилову довелося їхати в Москву, де він обходить різні установи, пише листа, умовляє й доводить бюрократам і столоначальникам необхідність цієї поїздки. Але завдяки енергії й наполегливості Вавилова, йому вдається “пробити” цю настільки потрібну для країни поїздку.

У США Вавилова цікавлять дослідження культурних рослин і успіхи в області селекції. Його, насамперед, цікавлять роботи Бюро рослинництва у Вашингтоні. Не менший інтерес викликали й успіхи американських генетиків, особливо знаменитого Т. Г. Моргана і його співробітників, генетичні дослідження яких привертали увагу всього миру.

Після повернення, Вавилов знову з головою занурює в наукову й організаційну роботу. Поступово він збирає навколо себе групу здатних і талановитих учених.

В 1922 році відбулася важлива подія. Відділи колишнього Сільськогосподарського вченого комітету були об’єднані в Державний інститут досвідченої агрономії, директором якого погодився стати Вавилов.1-го грудня 1923 року Вавилов обирається членом – кореспондентом Академії наук СРСР. А в 1924 році Відділ прикладної ботаніки й селекції перетворюється у Всесоюзний інститут прикладної ботаніки й нових культур. І перед Вавиловим відкриваються нові більше широкі можливості. Тепер він може почати організацію експедицій у вогнища походження культурних рослин. 9 В 1924 році йому, нарешті, вдається поїхати в Афганістан – він був включений як кур’єр у радянську дипломатичну групу. Поїздка дає найбагатший матеріал для розвитку вавиловской теорії географічних центрів походження культурних рослин. За ці дослідження Вавилову присуджується золота медаль ім’я Н. М. Пржевальська. Але ще до афганської поїздки, Вавилов побував в Ірані, Канаді, США й Західній Європі, не говорячи про поїздки по Радянському Союзі. Ці поїздки плюс феноменальне знання світової літератури дають Вавилову досить матеріалу для написання знаменитої монографії “Центри походження культурних рослин” , опублікованої в 1926 році й відзначеної в тому ж році премії ім’я В. И. Леніна.

В 1924 році він призначається директором, створеного їм Всесоюзного інституту прикладної ботаніки й нових культур, а з 1926 по 1935 він обирається членом ЦИК СРСР. В 1929 році Вавилов вибраний академіком Академії наук СРСР і УРСР і з 1929 по 1935 рік – президентом ВАСХНИЛ. В 1930 році Вавилов обирається директором лабораторії генетики Академії наук СРСР, а в 1931 році – президентом Всесоюзного географічного суспільства. З ініціативи Вавилова організується ряд нових науково-дослідних установ. Вавилов був талановитим організатором науки. 10

ЛИСЕНКОВЩИНА:

На творчому шляху Вавилова виникає усе більше перешкод, а потім і відкритої ворожнечі, що незабаром переходить в організоване цькування. Але трагедія Вавилова не була тільки особистої, вона була частиною трагедії епохи. Уже в другій половині 20-х років починається повне придушення гласності й перехід до командно-адміністративних методів керування. Починаються репресії, наприклад по вигаданій справі, так званої “трудової селянської партії” . В 1929 році піддається гонінням і арешту творець еволюційної генетики, один з видатних біологів миру С. С. Четвериков. Починаються нападки й на інших біологів, у тому числі на Н. К. Кольцова. Хмари починають згущатися й над Вавиловим. Але, імовірно, доля Вавилова не була б настільки трагічної, якби не поява лиховісної фігури Трохима Лисенко.

Лисенковщина – явище соціальне, одне з породжень сталинщини. Але як це ні парадоксально, піднесенню цього псевдовченого й авантюриста до деякої міри сприяв сам Вавилов.

Pages: 1 2 3 4 5

Збережи - » Академік Н. И. Вавилов . З'явився готовий твір.

Академік Н. И. Вавилов





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.