Агрохімія в Росії

В історії розвитку агрохімії в Росії умовно виділяють три періоди. Кінець XVIII і першу половину XIX сторіччя прийнято відносити до першого періоду. Він охоплює етап нагромадження знань і даних з питань харчування рослин, використанні добрив і спробами їхнього спілкування й систематизації. Другий період охоплює другу половину XIX і початок XX століття, аж до Революції 1917-го року. У цей час іде розвиток досвідів у лабораторіях, у виробничих умовах, на досвідчених станціях. Велика увага приділяється необхідності глибокого вивчення харчування рослин, хіміко-біологічних процесів у ґрунті, які являють собою основу для застосування добрив

Радянський період став третім у розвитку агрохімії. Він характеризується як період реконструкції сільського господарства в цілому, механізацією й хімізацією землеробства. В XVIII столітті в Росії панувала феодальна (кріпосницька) система господарювання. Одночасно з нею виникали капіталістичні форми ведення господарства у вигляді дрібного товарного виробництва, заснованого в більшості випадків на ручній праці. Високого рівня досягла металургійна промисловість. Під її впливом, а так само військової й кораблебудівної промисловості в Росії стали розвиватися природничі науки

XVIII століття ознаменувалося в Росії рядом винаходів і досягнень у галузі науки. У Петербурзі в 1725 році була створена Академія наук, а в 1755 р. з ініціативи Ломоносова був заснований Московський університет. В 1748 році Ломоносовим була побудована перша в Росії науково-дослідна хімічна лабораторія, у якій він проводив роботи з хімії, фізиці, мінералогії й геології. Роботи Ломоносова дуже вплинули на розвиток науки в Росії, зокрема, природознавства, на розвиток передової думки. Можна сказати, що Ломоносов був начальником природознавства в Росії. До геніальних відкриттів Ломоносова ставиться відкриття й природничо-наукове обґрунтування закону збереження речовини й рухи, що став одним з наріжних каменів матеріалістичного тлумачення природи. Цей закон відкритий їм зовсім самостійно, і задовго до Лавуазьє. На основі цього закону Ломоносов по-новому пояснює багато явищ природи, зокрема, їм була створена й науково обґрунтована теорія про природу теплових явищ. М.В. Ломоносов зіграв величезну роль в обґрунтуванні й подальшому розвитку основних принципів матеріалістичної філософії в нашій країні

И.И.Комов ( 1750-1792), професор землеробства й інших наук, у своїй книзі в такий спосіб визначає сутність землеробства :”Землеробство ж з високими науками тісної сполучник має, які суть Історія природна, наука лікувальна, Хімія, Механіка й майже вся Фізика, і саме воно ніщо є інше, як частина Фізики досвідченої, тільки всіх полезнейшая”. Комов призиває до розвитку досвідченої роботи, що повинна дати більше глибокі відповіді на різні питання агрономії, причому рекомендує не покладатися на ” однократний досвід”, а для більшої впевненості повторювати його.

У своїй книзі Комов докладно викладає значення багатьох сільськогосподарських культур, описує обробку ґрунту, добриво, сівозміни й т.д. Характеризуючи ґрунту, Комов говорив, що “про доброту й глинистої, і піщаної, і всякої землі по кількості чорнозему в них умісту судити можна”. Для визначення в ґрунті кількості глини, піску, перевелися й “живильного соку” він пропонував механічний аналіз, заснований на поділі глини від піску відмочуванням водою й хімічний аналіз. Комов писав, що живильний сік народиться від “согнития тварин”, трав’яних речовин і корінь у землі, стебел і галузей рослин на повітрі. Піщана земля від нього щільніше, а глиниста робиться пухкіше. Довідавшись властивості землі, головна справа хлібороба складається, по Комову, у тім, щоб “худу землю удобрити, і удобривши, намагатися, щоб вона добре не втратила.”

Комов підкреслював, що гній має велике значення в поліпшенні фізичних властивостей ґрунту, у створенні рихлости й збереженні вологи. Він уважав, що обробка ґрунту не може замінити внесення гною. И.И.Комов докладно описує готування фекальних компостів. Курячий кал він пропонує вносити під зиму разом з насіннями, або навесні, коли зійде сніг, у підгодівлю. Гній він рекомендує вивозити на поле свіжим, а не згорілим або згнилої, тому що при цьому сила живильна зникне. Після вивезення в поле гній повинен негайно зашпаровуватися в ґрунт. Комов надавав великого значення в харчуванні рослин органічній речовині ґрунту

Більшу роль у розвитку російської агрономії й сільського господарства зіграли:

М.Г.Павлов ( 1794-1840), професор Московського університету. Він читав лекції по фізиці, технології, лісівництву, половому вихованню, сільському господарству й керував землеробською школою. Він уперше в Росії показав зв’язок хімії й агрономії. В 1825 р. М.Г.Павлов опублікував працю «Землеробська хімія», де писав, що «землеробська хімія є наука про речовину тих виняткових предметів, які мають відношення до землеробства, і знання про речовину яким може руководствовать із вигоднейшему пристрою виробництв цього мистецтва».

Болотов А.Т. ( 1738-1833). Велика увага їм приділено добриву ґрунтів. Їм опубліковано більше 20 статей з питань використання добрив. Зберігати гній він рекомендував не під тваринами, а в спеціальних навозохранилищах в ущільнених купах. У статті «Про гнойові солі» А.Т.Болотов пише про утворення з органічних добрив доступних рослинам живильних речовин

А.П.Пошман ( 1792-1852) у своїй книзі «Наставляння про готування сухих і вологих пуків, що служать до добрива ріллей», 1809р., де висловив міркування про те, що в добриві діючим початком є соляні-луго-соляні речовини, що втримуються в гної й золі, тобто мінеральні речовини, які й служать їжею для рослин

Таким чином, за багато років до опублікування Ю.Либихом теорії мінерального харчування Болотов і Пошман писали про значення мінеральних солей у харчуванні рослин. Роботи цих учених ставляться до першого, початкового періоду в розвитку агрохімії, коли головним чином накопичувалися відомості про харчування рослин і добриво, і робилися спроби узагальнення накопиченого досвіду

Коли Пристлей відкрив, що повітря складається з кисню і якогось залишку, що не підтримує горіння, то він спочатку назвав цей залишок флогистонированним повітрям. Однак Лавуазьє показав, що цей газ утримується як такий в атмосфері, а не утвориться при горінні, причому головну увагу залучила нездатність цього газу підтримувати подих і горіння: звідси первісне вираження Лавуазьє «mofette», «atmospherigue», тобто міазми, або ядушливі гази, повітря. Ніякого зв’язку з повітряним початком селітри тоді не було встановлено, на перше місце виступала протилежність цього газу кисню відносно процесів подиху й горіння. Але в 1783 р.

Своєрідно, що азот, що одержав від Лавуазьє назва нежиттєвого газу, не відразу зайняв місце душі селітри Глаубера, що з елементів переходить у рослини, з них – у тіла тварин і через екскременти вертається знову в мир елементів (тобто неорганічну природу). Про роль душі селітри в житті рослин і тварин начебто іноді зовсім забувалися

Кавендиш показав, що при пропущенні електричної іскри через повітря цей газ з’єднується з киснем і дає окисли азоту, що привело до назви «nitrogene» (так, по суті, знайдений був місток від нежиттєвого азоту до дающей життя рослинам селітрі). З іншого боку, Бертоле незабаром знайшов, що той же елемент входить до складу alcali volatil, тобто аміаку (отже, і до складу ряду речовин тваринного походження), тому Фуркруа запропонував термін alcaligene. Але в 1787 р. комісія з хімічної термінології, що складалася з Лавуазьє, Бертоле, Фуркруа й де Морво, зволіла замість позитивної характеристики нового газу відзначити негативні його властивості й назвала його нежиттєвим газом або азотом (Azote), роблячи це слово від грецького слова zoo – живу й пояснюючи префікс & як заперечення (у грецькій мові, дійсно, застосовується так зване alpha privativum). Але потрібно помітити, що законність такого словотвору викликає сумніву, тому що букви t зовсім немає наприкінці слова zoo, від нього відбувається слово zoe – життя, що утворене без участі букви t: те ж ставиться до комбінованих термінів, як зоологія, зоотехнія та ін. Слово азот узятий було, звичайно, від алхіміків, але була зроблена спроба вкласти в нього інший зміст

И лише в1812 р. відомий хімік Деви своїх лекціях по агрономічній хімії вже говорить про азот як найважливішої складової частини рослини. Йому було відомо багатство азотом бобових і він припускав, що бобові споживають азот з повітря. Але досвідченим шляхом йому не вдалося довести це.

Pages: 1 2

Збережи - » Агрохімія в Росії . З'явився готовий твір.

Агрохімія в Росії





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.