Підсумком тривалого розвитку світової релігійно-філософської думки, як відомо, стало формування церкви як політичного інституту цивільного суспільства. Незважаючи на те, що світський характер Російської держави виключає можливість впливу церкви на політичне життя суспільства, питання про волю совісті, її правовому регулюванні постійно перебуває в нашій країні в центрі уваги владних структур: держави, його органів політичних партій. Згідно ст. 14 Конституції РФ Російська Федерація оголошена світською державою: «Ніяка релігія не може встановлюватися в якості державної або обов’язкової. Релігійні об’єднання відділені від держави». Правове положення церкви донедавна регулювалося російським законом про волю віросповідань від 25 жовтня 1990 р.

Прийняття Закону «Про волю совісті й релігійних об’єднань» ознаменувало новий етап розвитку церковно-державних відносин у Росії. За минулі з 1990 року час відбулися глибокі зміни в політичній і соціально-економічній сферах суспільства, багато в чому предопределившие зміст нового закону

Якщо як основні завдання колишнього закону стояли вивільнення релігії від уз державної опіки й надання громадянам можливості вільно сповідати віру, нинішній закон іде далі в регулюванні релігійного життя й закріплює ряд принципових положень в області взаємодії держави й конфесій. Увага держави до організованих форм релігійної діяльності простежується вже безпосередньо з назви закону

«Аналіз обговорюваного закону дозволяє говорити про те, що Росією вибрана своя особлива модель взаємин політичної влади й конфесій, що відрізняються від розповсюджених у світі режимів державної церкви. Концептуальною підставою відносин держави й релігійних об’єднань у Росії виступила ідея культурно-історичної вибірковості, що складає в наданні переваг конфесіям по ознаці їх особливої культурної й історичної значимості». У преамбулі зізнається особлива роль православ’я в «історії Росії, у становленні й розвитку її духовності й культури», заявляється про поважне відношення до християнства, ісламу, буддизму, іудаїзму й іншим религиям, що становить «невід’ємну частину історичної спадщини народів Росії».

Лейтмотив Федерального закону від 26 вересня 1997 р. полягає в закріпленні превентивних повноважень правоохоронних органів: державна влада зацікавлена в наданні можливої протиправної діяльності так званих «тоталітарних сект», що виключають добровільну основу членства й перешкоджають виходу громадян з релігійного об’єднання. Механізм державної дозвільної політики, втіленої в повноваженнях федеральних міністерств і відомств по реєстрації, ліцензуванню й контролю, покликаний запобігти заподіянню майнової й моральної шкоди прихильникам різних віросповідань. У цьому складається основна відмінність Федерального закону «Про волю совісті й про релігійні об’єднання» від аналогів національних систем законодавства багатьох закордонних держав, що виключають будь-які форми впливу виконавчої влади на процес створення конфесіонального об’єднання, коли правоохоронні органи лише констатують факти злочинних дій

У процесі державної реєстрації релігійних об’єднань, здійснення ними повноважень юридичної особи, контролю органів юстиції за діяльністю релігійних об’єднань і їхньої ліквідації виникають адміністративно-правові відносини

Релігійні об’єднання можуть бути створені у формі релігійних груп і релігійних організацій. Правоздатністю юридичних осіб володіють тільки зареєстровані в органах юстиції релігійні організації. Федеральний закон від 26 вересня 1997 р., так само як і базовий Федеральний закон «Про суспільні об’єднання» від 19 травня 1995 р., визначає статус факультативного й імперативного режимів реєстраційних відносин, і їхні розходження обумовлені намірами осіб, що створили релігійну групу. У випадку, якщо цілями створення такої групи є наступна реєстрація й одержання статусу релігійної організації, ініціатори її утворення зобов’язані повідомити про діяльність групи муніципальні органи. Факультативний режим реєстраційних відносин, таким чином, поширюється на релігійні групи, засновники яких не мають наміру клопотати в органах юстиції про надання їм статусу юридичної особи, і обов’язкова державна реєстрація передбачена лише для об’єднань, створених у формі релігійної організації

Реєстрації в Міністерстві юстиції РФ підлягають тільки централізовані релігійні організації, що мають місцеві релігійні організації на території двох або більше суб’єктів Федерації, а всі інші організації реєструються територіальними органами юстиції. Для здійснення імперативних реєстраційних відносин вирішальне значення має часовий ценз діяльності релігійного об’єднання на території Російської Федерації

Статус загальноросійського релігійного об’єднання поширюється тільки на централізовані релігійні організації, які діють на території Росії на законних підставах не менш 50 років до моменту звертання організації в орган юстиції із заявою про державну реєстрацію. Засновники місцевої релігійної організації зобов’язані підтвердити в органі юстиції факт своєї діяльності на відповідній території протягом не менш 15 років. Цей часовий ценз не поширюється на місцеві релігійні організації, які діяли в складі централізованої релігійної організації до про державну реєстрацію. Характерно, що законом передбачене підтвердження засновниками загальноросійського релігійного об’єднання своєї діяльності на законних підставах протягом усього періоду тимчасового цензу

Для адміністративно-правових відносин, що виникають у сфері діяльності релігійних об’єднань, характерне сполучення різних видів дозвільної політики. Створенню централізованої релігійної організації властива особлива періодичність реєстраційних відносин: на першому етапі державної реєстрації підлягають місцеві організації, тільки після її завершення засновники вправі клопотатися про реєстрацію централізованої організації. Для одержання такого статусу необхідно підтвердити наявність трьох місцевих організацій, тому процедура державної реєстрації як мінімум підрозділяється на чотири етапи. У випадку наступного розширення діяльності централізованої релігійної організації, наприклад при установі нею нових місцевих організацій, реєстраційні відносини між органом юстиції й засновниками виникають знову. Для створення конфесіональними об’єднаннями установ професійного релігійного утворення необхідне сполучення двох різних видів дозвільної політики. Такі установи підлягають державній реєстрації в органі юстиції як релігійне об’єднання, і для одержання права здійснення освітньої діяльності необхідна також видача ліцензії Міністерством загального й професійного утворення Російської Федерації

Статус загальноросійської релігійної організації, передбачений Федеральним законом «Про волю совісті й релігійних об’єднань» від 26 вересня 1997 р., відрізняється від правового положення загальноросійського об’єднання, створюваного відповідно до Федерального закону «Про суспільні об’єднання» від 19 травня 1995 р. Незважаючи на те, що релігійна організація являє собою різновид суспільного об’єднання, процедура державної реєстрації релігійних об’єднань істотна спрощена. Для підтвердження статусу загальноросійської релігійної організації територіальний аспект ураховується органом процедура державної реєстрації мінімально: суб’єкта Федерації й проте йменуватися загальноросійської

Істотно відрізняються й суб’єкти адміністративно-правових відносин, що виникають державної реєстрації загальноросійського суспільного об’єднання й російський религиозной організації. У другому випадку реєстраційне свідчення може бути видано й територіальним органам юстиції, а загальноросійські суспільні об’єднання підлягають державній реєстрації тільки в Мін’юсті Росії

Ліквідація конфесіонального об’єднання також регламентується нормами адміністративного права. Як правило, ініціатором ліквідації або заборони діяльності об’єднання є Мін’юст РФ або його територіальний орган у суб’єкті Федерації, але рішення по суті приймається судом. Федеральним законом не врегульовані розходження в процедурі ліквідації й заборони діяльності релігійного об’єднання, однак повне припинення правоздатності конфесіональної організації як юридичної особи допускається тільки у випадку її ліквідації судом. Заборона діяльності об’єднання являє собою тимчасову превентивну міру, ціль якої - усунення фактів порушення чинного законодавства, виявлених органом юстиції або іншим правоохоронним органом у процесі здійснення контрольних функцій

Pages: 1 2 3