А. С. Пушкін Пісня про Віщого Олега

Як нині сбирается віщий Олег

Отмстить нерозумним хозарам,

Їх сели й ниви за буйний набіг

Прирік він мечам і пожежам;

Із дружиною своєї, у цареградськой броні,

Князь по полю їде на вірному коні.

З темного лісу назустріч йому

Іде натхненний чарівник,

Покірний Перунові старий одному,

Завітів прийдешній вісник,

У благаннях і гаданьях проведший все століття.

І до мудрого старця під’їхав Олег.

«Ськажи мені, чарівник, улюбленець богів,

Що збудеться в житті із мною?

І незабаром ль, на радість сусідів-ворогів,

Могильної засиплюся землею?

Відкрий мені всю правду, не бійся мене:

У нагороду кожного візьмеш ти коня».

«Волхви не бояться могутніх владик,

А князівський дарунок їм не потрібний;

Правдивий і вільний їхня віща мова

І з волею небесною дружний.

Прийдешні роки таяться в імлі;

Але бачу твій жереб на світлому чолі.

Запам’ятай же нині ти слово моє:

Воїнові слава – відрада;

Перемогою прославлене ім’я твоє;

Твій щит на вратах Цареграда;

І хвилі й суша покірні тобі;

Заздрить недруг настільки чудовій долі.

І синього моря оманний вал

У годинники фатальної непогоди,

І пращ, і стріла, і лукавий кинджал

Щадять переможця роки…

Під грізною бронею ти не відаєш ран;

Незримий хоронитель здатний даний.

Твій кінь не боїться небезпечних праць;

Він, чуючи панську волю,

Те смирний коштує під стрілами ворогів,

Те мчиться по лайливому полю.

І холод і січа йому нічого…

Але приймеш ти смерть від коня свого».

Олег посміхнувся – однак чоло

І погляд омрачилися думою.

У молчаньи, рукою обпершись на сідло,

З коня він злазить, похмурий;

І вірного друга прощальною рукою

І гладить і тріпає по шиї крутої.

«Прощай, мій товариш, мій вірний слуга,

Розстатися настало нам час;

Тепер відпочивай! уже не ступить нога

У твоє позлащенное стремя.

Прощай, утішайся – так помни мене.

Ви, отроки-други, візьміть коня,

Покрийте попоною, волохатим килимом;

У мій луг на вуздечку відведіть;

Купайте; годуєте добірним зерном;

Водою ключевою напуваєте».

І отроки негайно з конем відійшли,

А князеві іншого коня підвели.

Бенкетує із дружиною віщий Олег

При дзенькоті веселому ськлянки.

І кучері їх білі, як ранковий сніг

Над славної главою кургану…

Вони поминають минулі дні

І битви, де разом рубалися вони…

«А де мій товариш? – промовив Олег, -

Ськажіть, де кінь мій запопадливий?

Чи здоровий? всі так само ль лего? до його біг?

Усе той же ль він бурхливий, грайливий?»

І внемлет відповіді: на пагорбі крутому

Давно вже почив непробудним він сном.

Могутній Олег головою поник

І думає: «Що ж гаданье?

Чарівник, ти брехливий, божевільний старий!

Знехтувати б твоє предськазанье!

Мій кінь і донині носив би мене».

І хоче побачити він кістки коня.

От їде могутній Олег знадвору,

З ним Ігор і старі гості,

І бачать – на пагорбі, у брега Дніпра,

Лежать шляхетні кості;

Їх миють дощі, засипає їхній пил,

І вітер хвилює над ними ковила.

Князь тихо на череп коня наступив

І мовив: «Спи, друг самотньої!

Твій старий хазяїн тебе пережив:

На тризні, уже недалекої,

Не ти під сокирою ковилу почервониш

І жаркою кров’ю мій порох напоїш!

Отож де таїлася погибель моя!

Мені смертию кістка загрожувала!»

З мертвої глави гробова змія,

Сичачи, тим часом виповзала;

Як чорна стрічка, вкруг ніг оповилася,

І ськрикнув раптово вжалений князь.

Ковші кругові, запінячись, сичать

На тризні жалюгідній Олега;

Князь Ігор і Ольга на пагорбі сидять;

Дружина бенкетує в брега;

Бійці поминають минулі дні

І битви, де разом рубалися вони.

А. С. Пушкін Пісня про Віщого Олега

Пушкіна А. С. Соч. Т 1. М., 1962. С. 147 -150.

Збережи - » А. С. Пушкін Пісня про Віщого Олега . З'явився готовий твір.

А. С. Пушкін Пісня про Віщого Олега





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.