А. П. Чехов: літературна діяльність

Разом з Л. Н. Толстим і В. Г. Короленко Чехов завершує віковий період розвитку російської літератури XIX в. Будучи законним спадкоємцем і продовжувачем її кращих традицій, він коштує напередодні вже нової історичної епохи й нового мистецтва

Свою літературну діяльність Чехов почав у важкі 80-і роки. Перший час він друкувався в гумористичних журналах («Осколки», «Будильник», «Бабка»), невимогливі читачі яких були вже привчені до банальних сюжетів про злих тещ і «дачних» чоловіках. І в Чехова спочатку зустрічалися жартівні сценки, анекдоти, смішні підписи під малюнками, що висміюють дріб’язки обивательського існування. Деякі його ранні добутки не той^-те-дуже-те відрізнялися від звичайного матеріалу гумористичних журналів тієї пори. І все-таки, віддавши відому данину розважальній літературі, Чехов зумів уберегти свій талант від тієї небезпеки, що реально йому загрожувала

Розуміє, не можна тільки негативно оцінювати вплив «малої преси» на Чехова. Там він пройшов непогану школу, навчився швидко відгукуватися на животрепетні теми, удивлятися в дріб’язку навколишньої його дійсності, писати стисло, лаконічно. Саме там вироблялися майстерність влучної характеристики, реалістичної деталі, дотепність і язикова точність. Але знаменита чеховська формула «стислість – сестра таланта» є разом з тим і результат його проходження традиціям великої російської літератури – і першорядним майстрам (Пушкін, Лермонтов, Гоголь), і письменникам-демократам 60-х років (Н. і Гл. Успенские, В. А. Слєпцов), і своєму старшому сучасникові Н. С. Лєскову

У ранній творчості письменник послідовно виступав проти перетворення людини в раба. В історичних умовах, що змінилися, він починає пред’являти до своїх героїв більше високі вимоги, обвинувачуючи не тільки соціальне середовище, але й діючих осіб своїх добутків у втраті людського достоїнства, у рабській покірності й приниженості, у почутті страху перед життям, заляканості й затурканості, у відсутності навіть спроб відстояти своє людське достоїнство, у профанації почуття любові й дружби («У наше освічене століття, коли й т.д.», 1883; «На цвяху», 1883; «Живаючи хронологія», 1885, і ін.).

Письменницька популярність Чехова швидко росла. До середин 80-х років він був уже автором таких чудових оповідань як «Зловмисник» (1885), «Єгер» (1885), «На шляху» (886) «Кошмар» (1886), і ін. Добутку молодого письменника зустріли співчутливий відгук у літераторів старшого покоління: А. Н. Плещеєва, Я. П. Полонского, Н. С. Лєскова, Д. С. Григоровича, що в 1886 р. написав Чехову великий лист, призиваючи його берегти свій талант і більш вимогливо ставитися до своєї роботи. В 1889 р. була опублікована повість Чехова з назвою, що саме по собі пролунало демонстративно й навіть зухвало: «Нудна історія». Уже в «Степу» він рішуче відмовився від фабульної гостроти. У новій повісті також майже немає напружених зовнішніх подій (історія із заміжжям дочки оповідача Миколи Степановича свідомо відсунута на задній план). У центрі добутку – трагічна історія професори медицини, заслуженого вченої й неабиякої людини. Він, чиє життя, здавалося б, була присвячена улюбленій роботі, шляхетній діяльності, з нещадною щирістю приходять на схилі віку до висновку, що в нього ні «загальної ідеї», що опромінила б вищим світлом усе, що він робить. Микола Степанович рішуче засуджує позицію байдужості, що поширилася в інтелігентному суспільстві 80-х років: «Говорять, що філософи й щирі мудреці байдужі. Неправда, байдужість – це параліч душі, передчасна смерть».

У творах Чехова на рубежі XIX і XX вв. підсилюється мотив відходу, прагнення порвати з минулим («Учитель словесності», 1894; «Випадок із практики», 1898). Тією же тональністю проникнуть одне із самих останніх оповідань Чехова «Архієрей» (902), герой якого, як і старий професор з «Нудної історії», мучається свідомістю дарма прожитого життя. Поступово він приходить до розуміння, що в нього ніколи не було справжньої волі. Лише в передсмертному баченні йому представляється, що він, «уже простій, звичайна людина, іде по полю швидко, весело, постукуючи паличкою, а над ним широке небо, і він вільний тепер, як птах, може йти, куди завгодно!»

Драматургія Чехова будувалася з урахуванням досягнень насамперед російської літератури, зокрема драматичних добутків И. С. Тургенєва й А. Н. Островського. Разом з тим п’єси Чехова – це крок уперед у світовому мистецтві. Він починає новий етап у розвитку драматургії, збагачуючи досвід своїх попередників новими творчими досягненнями

Новаторство чеховських п’єс проявляється в тім, що вони будувалися не на остросюжетном драматичній дії, а на поглибленому психологічному аналізі характерів. Дія розвивалася й тримала глядача в напрузі не за допомогою зовнішніх ефектів, а шляхом поступового проникнення в суть складного, а порию й суперечливого внутрішнього миру героїв

У п’єсах Чехова конфлікт має переважно внутрішній, психологічний характер. Пряма боротьба різних соціальних сил або конфронтуючих особистостей при цьому не обов’язкова. Розвиток дії відрізняється природністю, максимальною наближеністю до повсякденної, буденної дійсності, істотні риси якої драматург відбиває вільно й невимушено. Переборюючи стандартні сюжетні шаблони, наприклад ефектні кінцівки, різкі контрасти, Чехов підсилює психологічну характеристику персонажів

Нові принципи художнього відображення життя, своєрідність конфліктів привели до змін у жанровій системі чеховської драматургії. Відомо відкрите зіткнення Чехова, що назвав «Вишневий сад» комедією, з Московським Художнім театром, де ця п’єса була зіграна як драма. Однак складність у розумінні жанрової специфіки чеховських п’єс існує не тільки у зв’язку з його останнім добутком. «Чайку» Чехов теж назвав комедією, а В. И. Немирович-Данченко побачив у ній насамперед «сховані драми й трагедії в кожній фігурі п’єси» , і драматург тоді не заперечував проти подібного трактування. Жанр «Іванова» Чехов спочатку позначив як «комедія», потім переправив на «драму». Його жанрові пошуки необхідно співвіднести із традицією, відповідно до якої Тургенєв називав комедіями такі явно некомедійні п’єси, як «Нахлібник» і «Місяць у селі», а Островський – «Останню жертву», «Таланти й шанувальники», «Без вини винні».

Життя й творча діяльність Чехова були тісно пов’язані з Україною, її суспільним і культурним життям. Українська мова, особливості побуту й культури українського народу були знайомі письменникові з дитинства, що пройшло в Таганрозі (в XIX в. Таганрог належав до Екатеринославской губернії). Доводилося йому бувати й у донецьких степах. Згодом Чехов писав: «Це фантастичний край. Донецький степ я люблю й колись почував себе в ній, як будинку… Коли я згадую про ці ; балочки, шахти… те мені стає смутно й жаль, що в Таганрозі немає белетристів і що цей матеріал дуже близький і коштовний нікому не потрібний». Степові пейзажі, добре знайомі й пам’ятні письменникові, відбилися в таких його оповіданнях, як «Святою ніччю» (1886), «Мрії» (1886), «Щастя» (1886), «Козак» (1887) і др.

В 1888 і 1889 р. Чехів провів літні місяці на Україні. Він знімав дачу в маєтку Линтваревих у містечку Лука (недалеко від м. Суми) і багато подорожував по «гоголівським» місцях Харківської й Полтавської губерній, здійснюючи свою давню I мрію. Перебування на Україні, нові враження від зустрічей з людьми, від природи, українських просторів, привілля так схвилювали Чехова, йому жилося «так ново, добре й здорово», що він навіть захотів купити хутір у Полтавській губернії й назавжди там оселитися. Надалі Чехов неодноразово їздив на Україну, бував і в більших містах – Харкові, Одесі, але для творчого розвитку письменника особливо важливе значення мали літні місяці в 1888 і 1889 роках

Pages: 1 2

Збережи - » А. П. Чехов: літературна діяльність . З'явився готовий твір.

А. П. Чехов: літературна діяльність





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.