А. И. Куприн. Вибрані праці – Гранатовий Браслет (частина 4)

И він доглядав за цим боягузом і ледарем Вишняковим, за цим трутнем безмедяним, – як нянька, як мати. На нічлігах під дощем, у бруді, він вкутував його своєю шинеллю. Ходив замість нього на саперні роботи, а той отлеживался в землянці або грав у штос. По ночах перевіряв за нього сторожові пости. А це, поміть, Веруня, було в той час, коли башибузуки вирізували наші пікети так само просто, як ярославська баба на городі зрізує капустяні кочни. Їй-богу, хоча й гріх згадувати, але все зраділи, коли довідалися, що Вишняков помер у госпіталі від тифу…

- Ну, а жінок, дідусь, жінок ви зустрічали люблячих?

- ПРО, звичайно, Верочка. Я навіть більше скажу: я впевнений, що майже кожна жінка здатна в любові на найвищий героїзм. Зрозумій, вона цілує, обіймає, віддається – і вона вже мати. Для неї, якщо вона любить, любов містить весь сенс життя – весь всесвіт! Але зовсім не вона винувата в тім, що любов у людей прийняла такі вульгарні форми й снизошла просто до якоїсь життєвої зручності, до маленької розваги. Винуваті чоловіки, у двадцять років пересичені, із циплячьими тілами й заячими душами, нездатні до сильних бажань, до героїчних учинків, до ніжності й обожнювання перед любов’ю. Говорять, що раніше все це бувало. А якщо й не бувало, то хіба не мріяли й не тужили об цьому кращі розуми й душі людства – поети, романісти, музиканти, художники? Я днями читав історію Машеньки Леско й кавалера де Грие… Чи віриш, слізьми обливався… Ну скажи ж, моя мила, по совісті, хіба кожна жінка в глибині свого серця не мріє про таку любов – єдиної, всепрощаючої, на всі готової, скромної й самовідданої?

- ПРО, звичайно, звичайно, дідусь…

- А раз її ні, жінки мстять. Пройде ще років тридцять… я не побачу, але ти, може бути, побачиш, Верочка. Пом’янь моє слово, що років через тридцять жінок займуть у світі нечувану владу. Вони будуть одягатися, як індійські ідоли. Вони будуть зневажати нас, чоловіків, як знехтуваних, низкопоклонних рабів. Їхні навіжені примхи й капризи стануть для нас болісними законами. І всі тому, що ми цілими поколіннями не вміли схилятися й благоговіти перед любов’ю. Це буде помста. Знаєш закон: сила дії дорівнює силі протидії

Небагато помовчавши, він раптом запитав:

- Скажи мені, Верочка, якщо тільки тобі не важко, що це за історія з телеграфістом, про яке розповідав сьогодні князь Василь? Що тут правда й що вигадка, по його звичаї?

- Хіба вам цікаво, дідусь?

- Як хочеш, як хочеш. Віра. Якщо тобі чому-або неприємно…

- Так зовсім немає. Я із задоволенням розповім

И вона розповіла комендантові з усіма подробицями про якогось безумця, що почав переслідувати її своєю любов’ю ще за два роки до її заміжжя

Вона жодного разу не бачила його й не знає його прізвища. Він тільки писав їй і в листах підписувався Г. С. Ж. Один раз він згадав, що служить у якійсь казенній установі маленьким чиновником, – про телеграф він не згадував ні слова. Очевидно, він постійно стежив за нею, тому що у своїх листах досить точно вказував, де вона бувала на вечорах, у якому суспільстві і як була одягнена. Спочатку листа його носили вульгарний і курйозно палкий характер, хоча й були цілком цнотливі. Але один раз Віра письмово (до речі, не проговоріться, дідусь, про цьому нашим: ніхто з них не знає) попросила його не утруждать її більше своїми любовними виливами. З тих пор він замовчав про любов і став писати лише зрідка: на Великдень, на Новий рік і в день її іменин. Княгиня Віра розповіла також і про сьогоднішню посилку й навіть майже дослівно передала дивний лист свого таємничого залицяльника…

- Так-А, – простягнув генерал нарешті. – Може бути, це просто ненормальний малий, маниак, а – почім знати? – може бути, твій життєвий шлях, Верочка, перетнула саме така любов, про яку марять жінки й на яку більше не здатні чоловіки. Постій-Ка. Бачиш, спереду рухаються ліхтарі? Напевно, мій екіпаж

У той же час позаду почулося зичне рикання автомобіля, і дорога, порита колісьми, засяяла білим ацетиленовим світлом. Під’їхав Густав Іванович

- Анночка, я захопив твої речі. Сідай, – сказав він. – Ваше превосходительство, чи не дозволите довезти вас?

- Немає вуж, спасибі, мій милий, – відповів генерал. – Не люблю я цієї машини. Тільки тремтить і смердить, а радості ніякий. Ну, прощай, Верочка. Тепер я буду часто приїжджати, – говорив він, цілуючи у Віри чоло й руки

Усе распрощались. Фриессе довіз Віру Миколаївну до воріт її дачі й, швидко описавши коло, зник у темряві зі своїм ревучим і автомобілем, що пихкає,

Pages: 1 2

Збережи - » А. И. Куприн. Вибрані праці – Гранатовий Браслет (частина 4) . З'явився готовий твір.

А. И. Куприн. Вибрані праці – Гранатовий Браслет (частина 4)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.