А. И. Куприн. Вибрані праці – Гранатовий Браслет (частина 3)

Полковника Понамарева ледь удалося змусити сісти грати в покер Він говорив, що не знає цієї гри, що взагалі не визнає азарту навіть у жарт, що любить і порівняно добре грає тільки у гвинт. Однак він не встояв перед проханнями й зрештою погодився

Спочатку його доводилося вчити й поправляти, але він досить швидко освоївся із правилами покеру, і от не пройшло й напівгодини, як всі фішки опинилися перед ним

- Так не можна! – сказала з комічною уразливістю Ганна. – Хоч би небагато дали поволноваться.

Троє з гостей – Спешников, полковник і віце-губернатор, тупуватий, пристойний і нудний німець, – були таких родів люди, що Віра позитивно не знала, як їх займати й що з ними робити. Вона склала для них гвинт, запросивши четвертим Густава Івановича. Ганна видали, у вигляді подяки, прикрила ока століттями, і сестра відразу зрозуміла неї. Усі знали, що якщо не посадити Густава Івановича за карти, то він цілий вечір буде ходити біля дружини, що як прийшов, скалячи свої гнилі зуби на особі черепа й псуючи дружині настрій духу

Тепер вечір потік рівно, без примуса, жваво. Васючок співав напівголосно, під акомпанемент Женни Рейтер, італійські народні канцонети й рубинштейновские східні пісні. Голосок у нього був маленький, але приємного тембру, слухняний і вірний. Женни Рейтер, дуже вимоглива музикантка, завжди охоче йому акомпанувала. Втім, говорили, що Васючок за нею доглядає

У куті на кушетці Ганна запекло кокетувала з гусаром. Віра підійшла й з посмішкою прислухалася

- Ні, ні, ви, будь ласка, не смійтеся, – весело говорила Ганна, щулячи на офіцерів свої милі, задерикуваті татарські очі. – Ви, звичайно, уважаєте за працю летіти сломя голову поперед ескадрону й брати бар’єри на перегонах. Але подивитеся тільки на нашу працю. От тепер ми тільки що покінчили з лотереей-аллегри. Ви думаєте, це було легко? Фи! Юрба, напалено, якісь двірники, візники, я не знаю, як їх там кличуть… І всі пристають зі скаргами, з якимись образами… І цілий, цілий день на ногах. А спереду ще має бути концерт на користь недостатніх інтелігентних трудівниць, а там ще білий бал…

- На якому, смію сподіватися, ви не відмовите мені в мазурці? – вставив Бахтинский і, злегка нахилившись, клацнув під кріслом шпорами

- Дякую… На саме, саме моє хворе місце^-це наш притулок. Розумієте, притулок для порочних дітей…

- ПРО, цілком розумію. Це, мабуть, що-небудь дуже смішне?

- Перестаньте, як вам не совісно глузувати з таких речей. Але ви розумієте, у чому наше нещастя? Ми хочемо дати притулок цих нещасних дітей з душами, повними спадкоємних пороків і дурних прикладів, хочемо обігріти їх, обласкати…

- Гм!..

-… підняти їхню моральність, розбудити в їхніх душах свідомість боргу… Ви мене розумієте? І от до нас щодня приводять дітей сотнями, тисячами, але між ними – жодного порочного! Якщо запитаєш батьків, чи не порочне дитя, – так можете представити – вони навіть ображаються! І от притулок відкритий, освячений, усе готово- і жодного вихованця, ні однієї вихованки! Хоч премію пропонуй за кожну доставлену порочну дитину

- Ганна Миколаївна, – серйозно й вкрадливо перебив її гусарів. – Навіщо премію? Візьміть мене безкоштовно Слово честі, більше порочної дитини ви ніде не відшукаєте

- Перестаньте! З вами не можна говорити серйозно, – розреготалася вона, відкидаючись на спинку кушетки й блищачи очами

Князь Василь Львович, сидячи за більшим круглим столом, показував своїй сестрі, Аносову й шуринові домашній гумористичний аль бом із власноручними малюнками Всі четверо сміялися від душі, і це потроху перетягнуло сюди гостей, не зайнятих картами

Альбом служив як би доповненням, ілюстрацією до сатиричних оповідань князя Василя. Зі своїм непохитним спокоєм він показував, наприклад: “Історію любовних пригод хороброго генерала Аносова в Туреччині, Болгарії й інших країнах”, “Пригода петиметра князів Николя Булат-Тугановского в Монте-Карло” і так далі.

- Зараз побачите, добродії, короткий життєпис нашої улюбленої сестри Людмили Львівни, – говорив він, кидаючи швидкий сміхотливий погляд на ceстрy – Частини перша – дитинство. “Дитина росла, його назвали Ліма”

На листку альбому красувалася навмисне по-детски намальована фігура дівчинки, з особою в профіль, але із двома очами, з ламаними рисками, що стирчать замість ніг з-під спідниці, з растопиренними пальцями розведених рук

- Ніколи мене ніхто не називав Лімою, – засміялася Людмила Львівна

- Частина друга. Перша любов Кавалерійський юнкер підносить дівиці Лімі на колінах вірш власного виробу. Там є воістину перлової краси рядка”

Твоя прекрасна нога

Явленье страсті неземний!

От і справжнє зображення ноги

А тут юнкер змінює невинною Ліму до втечі з рідного дому. Тут сама втеча. А це от – критичне положення – розгніваний батько доганяє втікачів Юнкер легкодухо звалює все лихо на лагідну Ліму

Tи там усе пудрилася, година зайвий провороня,

И от за нами вслід жахлива погоня

Як хочеш із нею обробляй ти,

А я біжу вкусти.

Після історії дівиці Ліми випливала нова повість: “Княгиня Віра й закоханий телеграфіст”.

- Ця зворушлива поема тільки лише ілюстрована пером і кольоровими олівцями, – пояснював серйозно Василь Львович – Текст ще виготовляється

- Це щось нове, – помітив Аносов, – я ще цього не видал

- Самий останній випуск. Свіжа новина книжкового ринку. Віра тихо доторкнулася до його плеча

- Краще не потрібно, – сказала вона

Але Василь Львович або не розчув її слів, або не додав їм теперішнього значення

- Початок ставиться до часів доісторичним. В один прекрасний травневий день одна дівиця, по ім’ю Віра, одержує поштою лист із голубками, що цілуються, на заголовку. От лист, а от і голуби

Лист містить у собі палке визнання в любові, написане всупереч всім правилам орфографії. Починається воно так: “Прекрасна Блондина, ти, що… бурхливе море полум’я, що клекоче в моїх грудях. Твій погляд, як отрутний змій, упився в мою знівечену душу” і так далі Наприкінці скромний підпис – “По родах зброї я бідні телеграфісти, але почуття мої гідні мілорда Георга. Не смію відкривати мого повного прізвища – вона занадто непристойна. Підписуюся тільки початковими буквами П. П. Ж. Прошу відповідати мені в поштамт, пості рестанте” * Тут ви, добродії, можете бачити й портрет самого телеграфіста, дуже вдало виконаний кольоровими олівцями

Серце Віри простромлене (от серце, от стріла). Але, як ґречна й вихована дівиця, вона показує лист поважним батькам, а також своєму другові дитинства й нареченим, гарному парубкові Васі Шеину. От і ілюстрація. Звичайно, згодом тут будуть віршовані пояснення крисункам.

Вася Шеин, ридаючи, повертає Вірі обручка. “Я не смію заважати твоєму счастию, – говорить він, – але, благаю, не роби відразу рішучого кроку. Подумай, помізкуй, перевір і себе і його. Дитя, ти не знаєш життя й летиш, як метелик на блискучий вогонь. А я, – на жаль! – я знаю хладний і лицемірне світло. Знай, що телеграфісти захоплюючі, але підступні. Для них доставляє нез’ясована насолода обдурити своєю гордою красою й фальшивими почуттями недосвідчену жертву й жорстоко насміятися над нею”.

Проходить півроку. У вихрі життєвого вальсу Віра позабуває свого шанувальника й виходить заміж за гарного Васю, але телеграфіст не забуває неї. От він переодягається сажотрусом і, вимазавшись сажею, проникає в будуар княгині Віри. Сліди п’яти пальців і двох губ залишилися, як бачите, усюди на килимах, на подушках, на шпалерах і навіть на паркеті

От він в одязі сільської баби надходить на нашу кухню простою посудницею. Однак зайва прихильність кухаря Луки змушує його звернутися вбегство.

От він у божевільному будинку. А от постригся в ченці. Але щодня неухильно посилає він Вірі жагучі листи. І там, де падають на папір його сльози, там чорнило розпливаються ляпками

Нарешті він умирає, але перед смертю заповість передати Вірі два телеграфні ґудзики й флакон від парфумів – наповнений його слізьми

- Добродії, хто хоче чаю? – запитала Віра Миколаївна

Довгий осінній захід догорів. Згасла остання багряна, вузенька, як щілина, смужка, що шаріла на самому краї обрію, між сизою хмарою й землею. Уже не стало видно ні землі, ні дерев, ні неба. Тільки над головою більші зірки тремтіли своїми віями серед чорної ночі, так голубой промінь від маяка піднімався прямо нагору тонким стовпом і точно розхлюпувався там об небесний купол рідким, мрячним, світлим колом Нічні метелики билися про скляні ковпаки свіч. Зірчасті квіти білого тютюну в палісаднику запахли гостріше з темряви й прохолоді

Pages: 1 2

Збережи - » А. И. Куприн. Вибрані праці – Гранатовий Браслет (частина 3) . З'явився готовий твір.

А. И. Куприн. Вибрані праці – Гранатовий Браслет (частина 3)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.