В історію росіянці й світового громадського життя й літератури А. И. Герцен увійшло як чудовий політичний діяч, талановитий публіцист, філософ, соціолог, письменник. Його роль у російському визвольному русі, у підготовці російської революції була глибоко розкрита в статті «Пам’яті Герцена» (1912), де втримуються найважливіші оцінки політичної й художньої діяльності Герцена на яскравому тлі історичного життя Росії й Західної Європи. Місце Герцена в історії російського визвольного руху: він був дворянським революціонером, що встав в 60-і роки на сторону революційної демократії

Його діяльність з’явилася сполучною ланкою між першим і другим етапами визвольного руху в Росії. Високо оцінив і філософські погляди Герцена, що «зумів піднятися на таку висоту, що встав урівень із найбільшими мислителями свого часу». Будучи соратником і однодумцем Бєлінського, Герцен прагнув зв’язати свої філософські шукання із завданнями визвольного руху

В 1847 г. Герцен виїхав з Росії. У Західній Європі й насамперед у Франції назрівали революційні події. Російський письменник сподівався побачити там здійснення самих заповітних своїх соціалістичних ідеалів. Замість цього він став свідком поразки в 1848 р. буржуазно-демократичної революції. Це привело його до духовної драми

И все-таки Герцен не міг довго залишатися на позиціях гіркого скептицизму, заперечення соціального прогресу й ролі передових суспільних рухів. Всі надії тепер він покладає на російський народ. Йому здавалося, що саме Росії призначено уникнути капіталістичного шляху розвитку, уникнути пролетаризації селянства й раніше інших створити соціалістичне суспільство, передумовою якого, як він уважав, була російська селянська громада. Тим самим Герцен став одним з основоположників російського народництва. Він писав, що «людина майбутнього в Росії - мужик, точно так само, як у Франції працівник». Зрозуміло, що соціалістичні погляди Герцена були утопічними, однак вони сполучалися з його революційно-демократичними поглядами, до яких він підходив, звільняючись від ліберальних ілюзій (хоча процес цей був тривалим і важким).

За кордоном Герцен розгорнув широку, багатогранну й дуже напружену суспільно-політичну роботу. Він порахував першочерговим завданням познайомити закордонного читача з демократичною й революційною Росією. Його робота «Про розвиток революційних ідей у Росії» (1850) є найважливішим документом, що свідчить про ріст політичної самосвідомості в представників російського визвольного руху

Важливе місце в цій роботі займають судження Герцена про російську літературу, у якій він відзначав наростання визвольних ідей, напружену боротьбу за звільнення людської особистості, жагучий захист інтересів закабаленого народу, вираження його надій і сподівань. «У народу, позбавленого суспільної волі,- писав Герцен,- література - єдина трибуна, з висоти якої він може почути лемент свого збурювання й своєї совісті».

На початку 50-х років Герцен переїжджає в Лондон і засновує там Вільну російську друкарню. З 1855 р. він видає альманах «Полярна зірка», затверджуючи наступність революційної традиції. Назва альманаху й силует п’яти страчених декабристів на обкладинці підкреслювали цю наступність революційної традиції. Пожвавлення суспільного руху в Росії привело Герцена до думки про організації такого періодичного органа, за допомогою якого можна було б більш швидко відгукуватися на актуальні проблеми російського життя. Так виникла газета «Дзвін», видання якої Герцен уважав найважливішою справою свого життя. Соціальна гострота матеріалів, що поміщають в «Дзвоні», їхня злободенність, різка антикріпосницька спрямованість, публіцистичний талант Герцена — все це закономірно привело до виняткової популярності видання. На прикладі Герцена, писав Ленін, пролетаріат учиться розуміти, що «безмежна відданість революції й звертання з революційною проповіддю до народу не пропадає навіть тоді, коли цілі десятиліття відокремлюють посів від жнив».

Початок літературної діяльності Герцена ставиться до періоду його першого посилання (друга половина 30-х років). Його ранні добутки написані в популярному тоді романтичному дусі: переважна увага приділялася конфлікту романтичного героя з «байдужою юрбою» і «низькою дійсністю». У перших добутках, що були за формою автобіографічними уривками, драматичними сценами, минулого помітні релігійні настрої, відчувалася абстрактність піднесених ідей позитивних персонажів. Однак період романтичної захопленості виявився в Герцена не тривалим. Він згадував згодом: «Реальна натура моя взяла все-таки верх. Мені не призначено було підніматися на третє небо, я народився зовсім земною людиною».

Нові принципи художнього відбиття дійсності були освітлені письменником насамперед в «Записках одного парубка» (1840) і в продовженні, що незабаром з’явилося: «Ще із записок одного парубка» (1841). Ми знову зустрічаємося тут зі звичним протиставленням мрійливого ідеаліста-юнака-ідеаліста, сповненого найблагородніших прагнень, із грубою повсякденністю. Нове в розробці сюжету полягає в тім, що внутрішній мир героя не залишається незмінним, як це бувало раніше. Потрапивши в місто Новий^-новий-малі-новий (Герцен у цьому випадку використає свої враження від В’ятки - місця посилання), воно починає розуміти, як багато утопічного було в його колишніх романтичних мріях, як погано знає він реальне життя і як важко неї переробити. Романтичні переконання героя зазнають критики іншого позитивного персонажа повести - Трензинского, що призиває не мріяти, а діяти. Втім, сам Трензинский пережив у свій час катастрофа власних ілюзій утопічного соціалізму, і тепер він, відчуваючи себе невдахою, приходить до тверезого розуміння очевидної влади обставин

В «Записках…» намічені ті теми, образи, мотиви, принципи зображення дійсності, які стали основними для творчості Герцена 40-х років. Реалістична сила «Записок…» була високо оцінена Бєлінським, що побачив у них неабияка майстерність молодого письменника: іронію, що нерідко піднімається до сарказму

Літературна й суспільно-політична діяльність Герцена, його видатна роль у визвольному русі мали велике значення для активізації боротьби всіх народів нашої країни із самодержавством і кріпосництвом. Особлива увага у своїй революційній пропаганді Герцен приділяв Україні. Він цікавився її історією, боротьбою українського народу за своє звільнення від польської шляхти, його культурою, побутом, мовою. В «Дзвоні» публікувалися матеріали про жорстоке придушення селянських повстань на Україні в дореформений і посол-реформений періоди. Видання Вільної друкарні Герцена широко поширювалися на Україні, користувалися популярністю серед прогресивних кіл української громадськості. У першу чергу це ставиться до Шевченко. Він уперше познайомився із книгами, випущеними Герценом у Лондоні ‘, незабаром після звільнення з посилання. Після прочитання однієї зі статей великий поет, називаючи Герцена «апостолом нашим», дякував йому у своєму Щоденнику за «серцеве, задушевне, людське слово» (запис від 11 листопада 1857 р.). Матеріали, що стали відомими Шевченко з видань Герцена, активізували, зокрема, його інтерес до декабристської теми

Герцен високо цінував творчість Марко Вовчок, захоплювався її чудовими оповіданнями з українського життя. Він захищав письменницю від нападок реакційної критики, сприяв формуванню її передового світогляду. «Революційне співробітництво Марко Вовчок з Герценом і Огарьовим збагатило її творчість новими значними ідеями, допомогло побачити прогресивні тенденції соціального розвитку, нові могутні сили визвольного руху». На Західній Україні ім’я Герцена стало відомим ще при житті великого російського письменника й революціонера. Його добутку зробили там вплив на поширення передових поглядів, сприяли зміцненню українсько-російських літературних зв’язків 3. Це ставиться в першу чергу до Франко, що писав, що статті російського революціонера допомогли йому виробити правильні погляди на суспільно-політичне життя Європи. Передмоваа, що Франко написав до українського перекладу «Спогадів із закордону» Герцена, свідчило про глибоку повагу, що він випробовував до великого письменника й мислителя

З «Колишнього й дум» Франко вибрав для перекладу ті розділи, у яких перед читачем виступають колоритні фігури революційних діячів національно-визвольного руху польських, італійських, угорського народів

Pages: 1 2