Назад

Ґете і Шиллер

Уперше Шиллер побачив Ґете, коли той приїхав разом із герцогом Карлом Августом вітати випускників військової школи, серед яких був і майбутній поет. Юнак зачаровано дивився на знаменитого автора «Вертера», а той навіть гадки не мав про його існування.

Через вісім років Шиллер святкуватиме день народження Ґете в його веймарському будинку» щоправда, без господаря, бо той ще перебуватиме в Італії. Вони зустрінуться майже через півтора року після цього в багатолюдному придворному товаристві, після чого Шиллер напише про цю зустріч одному зі своїх друзів: «Я вважаю, що ми ніколи не станемо близькими людьми. Усе, що цікавить мене, до чого я прагну, на що сподіваюсь, він уже пережив. І мені здається, що він так далеко пішов уперед від мене, що нам уже не судилося зустрітися на шляху. Його світ — не мій світ… Як все буде, покаже час». Минає час. Шиллер нетерпляче чекає, коли ж Ґете звернеться до нього, заговорить про його твори. Між тим Ґете не має наміру ні обговорювати п’єси Шиллера, ні зустрічатися з їх автором. Він не хоче бачити Шиллера серед свого оточення, його дратує навіть делікатне нагадування про молодого популярного драматурга (Шиллер опублікував критичну статтю про «Еґмонта» Ґете). Щоб уникнути небажаного сусідства з Шиллером, Ґете пропонує його кандидатуру на посаду професора Єнського університету.

Ґете не відчував особистої неприязні до Шиллера, але виголошені тим ідеї були осоружні поетові старшого покоління. 20 років Ґете присвятив удосконаленню художньої форми творів,;і з цього погляду його аж ніяк не задовольнили «Розбійники» Діллера. Щодо популярності цієї драми Ґете зауважив: «Могутній, але незрілий талант вилився в нестримний потік театральних парадоксів. Мене жахає загальний успіх, який випав на долю цієї потворної драми…»

Неоднозначно ставився до Ґете і Шиллер. В одному з листів, адресованих другові перед від’їздом до Єни, він писав: «Ґете викликав у мене особливе почуття — суміш ненависті й любові. Я ладен був убити його дух і водночас я любив його всім серцем…»

Невдовзі Шиллер вигідно одружився, породичався з тюрінзьким дворянством, став професором, відомим ученим і письменником, якого приймали при дворі. Театрали і видавці підлещувалися до популярного молодого письменника і врешті Шиллер зрозумів, що його становище у суспільстві не гірше, ніж у його суперника. Заздрість, яка гризла Шиллера упродовж багатьох років, угамувалась. Він відчув задоволення з приводу того, що може навіть висловлювати співчуття Ґете. Минуло ще два роки, і Ґете змушений був поставити у придворному театрі п’єсу Шиллера «Дон Карлос», однак стосунки між письменниками залишалися холодними.

Соціальне становище Шиллера ставало дедалі блискучішим, його авторитет як письменника зростав: твори друкувалися водночас чотирма видавництвами, він став одним із засновників літературного журналу «Ори», запросив до співпраці в ньому Фіхте, братів Гумбольдтів, Гердера, Канта і Ґете. Шиллер написав Ґете листа, у якому вперше схвально відізвався про духовний і творчий шлях кращого поета Німеччини. На знак вдячності Ґете дав згоду на співпрацю і першим промовив в листі-відповіді слово «дружба».

Творчий союз двох поетів проіснував майже одинадцять років, попри протилежність їхніх характерів. .Ґете відкрив Шиллерові не тільки своє серце, а й думки. Вплив старшого поета можна відчути в усіх п’єсах Шиллера, написаних за роки дружби між ними. Ґете, у свою чергу, знайшов у його особі слухача і критика найвищого духовного рівня, а журнал «Ори» став для нього поетичною трибуною, де він публікував свої твори.

На третій рік їхнього союзу дружні стосунки двох поетів сягнули апогею. Але з боку Шиллера Ґете ніколи не мав доказів сердечної дружби. Шиллер чудово розумівся на творах Ґете, та зовсім не розумів природу особистості свого друга, не бачив тієї довічної боротьби, яка точилася в душі великого поета.

Надзвичайно тонкий у сприйнятті навколишнього світу, Ґете відчував Шиллера серцем, і коли той помер, писав: «Я… втратив друга, а разом із ним — половину власного життя».

Творче довголіття. Досліди, теорії, полеміка Шиллерових часів — усе лишилося позаду. Ґете зустрічає свою шістдесяту весну. Ще ніколи поет не був у такому чудовому настрої, його вабить і тішить життя. Зовнішні обставини складаються надзвичайно вдало: він обіймає високу посаду, його творами захоплюються, в нього закохуються молоді, розумні, гарні жінки, він пише легко і натхненно. Чотири місяці на рік Ґете разом із секретарем та слугою проводить на курорті в Карлсбаді.

Найважливішими подіями цього періоду для Ґете були зустріч із Наполеоном і захоплення східною поезією Гафіза та особистістю Дж. Г. Байрона. Аудієнція, яку Наполеон дав Ґете, тривала понад годину. Французький імператор запросив першого поета Німеччини до Парижа, щоб той писав п’єси для його імператорського театру. Ґете відхилив це запрошення і довго нікому не розповідав про зустріч, хоча сміливі прагнення Наполеона приваблювали поета так само, як і романтичний образ Байрона, яким він цікавився до кінця свого життя.

Збережи - » Ґете і Шиллер . З'явився готовий твір.

Ґете і Шиллер

Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.
Рейтинг@Mail.ru